Комплексний підхід організації виховної системи початкової школи. Формування добродійності молодших школярів (ігрова діяльність, театралізовані ігри)

ВСТУП

      Загальна середня освіта має забезпечити умови для інтелектуального, соціального, морального і фізичного розвитку учнів, виховання громадянина-патріота, а в стратегічному плані закласти базис для формування демократичного суспільства, яке визначає освіченість, вихованість, культуру найвищою цінністю, незамінними чинниками стабільного, прискореного розвитку України.

     Зараз, як ніколи, нашій країні потрібні люди, що вміють творчо мислити, здатні приймати нестандартні рішення, бути добрими чесними, людяними.  Обов′язковими якостями творчої людини є уміння переносити знання і вміння в нову ситуацію, гнучкість мислення, уміння створювати нові образи, бачити нові функції об′єктів, легко звільнятися від стереотипів, знаходити багато варіантність розв′язків, готовність до ризику та відповідальності за прийняте рішення. Усі ці якості, а особливо добродійність ми повинні виявляти, розвивати й закріплювати, починаючи з перших років навчання.

    Концепція 12-річного навчання в школі передбачає наявність у кожного учня бажання та вміння вчитися, що є запорукою освіти протягом усього життя. Психологічні дослідження засвідчують,  що бажання та вміння, вчитися не  може характеризувати людину як інтелекта без всебічно розвинутого індивіда, без високих моральних її якостей, куди входить і добропорядність.

    Дбаючи про високий рівень знань та вихованості своїх учнів, кожен учитель повинен намагатися використати  такі форми і методи навчання, які викликали у дітей цікавість до навчання. Цьому підпорядкований особистісно орієнтований підхід у викладанні шкільних дисциплін, інтерактивні форми навчання, та сучасні виховні форми і методи навчання.

Виховання добродійності

в контексті

оновлених методологічних підходів

      

      Сьогодення налаштовує освіту гнучко реагувати на соціальне оновлення. Проте соціальний прогрес можливий, лише якщо він має міцну моральну основу та відбувається відповідно до основ загальнолюдської тобто гуманістичної моралі. Нехтування моральністю чи навіть її відставання від політичних, економічних, організаційних та інших новацій рано чи пізно до ілюзорності соціальних змін. Водночас соціально корисні зміни можливі лише за умов трансляції освітою високого класу моральних цінностей, на основі яких формується нова генерація  молодих громадян, здатних підтримати позитивні соціальні зрушення.

     Формування моральності молодого покоління набуває для України стратегічного значення. За умов ціннісного шоку, в якому тривалий час перебуває суспільство  внаслідок переходу на нові економічні відносини, моральні координати  людської поведінки не знецінились, а, навпаки, зміцнили свою вагу як у громадському житті, так і в системі освіти. В умовах розбудови  української державності надзвичайно важливого значення набуває виховання громадян, здатних усвідомити найвищі людські чесноти та діяти відповідно до них на засадах альтруїзму, шляхетності, добродійності.

     Тож актуальним наразі є аналіз питання « добродійність молодшого школяра» в контексті сучасних теоретико-методологічних підходів до розв’язання освітньо-виховних завдань.

     Серед найновіших методологічних підходів, які корелюють ефективний педагогічний вплив на систему моральних координат дітей та молоді, є:

1.                Культурологічний. Мораль як форма суспільної свідомості 

набуває дієвого характеру лише в контексті розвиненої культури як суспільства, так і  окремої особистості.

2.                Вчинковий. Моральна норма може повноцінно функціонувати лише в умовах ціннісно опосередкованих людських стосунків, які народжують вчинкові культуру.

3.Особистісно орієнтований. Моральні норми не можна нав’язувати – вони мають бути привласнені вихованцем добровільно внаслідок грамотної інструментовки виховного процесу на засадах його особистісної орієнтації.

4.                Системний. Моральність особистості дитини розвивається в цілісному інтегрованому процесі, в якому всі компоненти (цільовий, змістовий, організаційно-діяльнісний,  оцінно-        результативний) взаємопов’язані.

5.                Діяльнісний. Лише діяльність є рушійною силою й умовою  морального розвитку дитини. Основна функція діяльності полягає в тому, що в ній набувається соціальний досвід  ставлення особистості до світу, суспільства, праці, колективу, людей, до самої себе.

6.                Синергетичний. Актуалізує  ціннісні основи всіх компонентів шкільного життя  виховна система, яка є само організованою, відкритою системою. Існування в системі нестабільних станів є  умовою її стабільного й динамічного розвитку.

7.                Компетентністичний . Виховання – це інтерсуб’єктивний процес. Воно має бути рівноправною складовою педагогічного процесу. Виховує не пустопорожнє моралізаторство, а практична діяльність і духовне спілкування вчителя й учня.

Виховання компетентного учня – це виховання суб’єкта життя, суб’єкта життєтворчості, засіб становлення оптимально життєвої стратегії особистості.

Повноцінну стратегію виховання особистості складають декілька рівнозначних підходів, з-поміж яких один обов’язково є домінантним. Сьогодення зумовлює пріоритетність компетентісного підходу.

‹Нова› дитина потребує навчання науці та мистецтву реального життя, розуміння елементарних законів буття, набуття вмінь жити в злагоді з довкіллям і собою. Життєва компетентність особистості робить її носієм культури, професіоналом, активним громадянином, хорошим сім’янином.

                                                                   В. Ж. Оржеховська

Життєва компетентність складається з окремих компетентностей і виконує три основні функції: забезпечує життєстійкість, життєздатність, життєтворчість особистості.

 Формування компетентностей  учнів зумовлено не тільки реалізацією відповідного оновленого змісту освіти, але адекватних методів і технологій навчання та виховання.

 Невід′ємними  атрибутами сучасного навчального закладу мають стати такі ефективні механізми, виховні зусилля яких спрямовані на плекання моральної особистості як суб′єкта власного життя й успіху, оволодіння життєвою компетентністю , необхідною для життя в суспільстві та швидкозмінному світі.  Сьогодні вже не достатньо говорити про необхідність центрування  виховного процесу на розвитку особистості дитини, треба реально забезпечувати ці процеси.

 Наукові дослідження і педагогічна практика доводять,   що таким ефективним механізмом  є виховна система закладу  як інтегратор усіх виховних впливів, спрямованих на дитину в цілісній педагогічний процес, який дозволяє реалізувати цілі й завдання виховання в конкретних соціально-педагогічних умовах, з урахуванням специфіки кожного окремо взятого навчального закладу.

 За своїм походженням виховна система навчального закладу є штучним утворенням з метою забезпечення можливості реалізації педагогічної ідеї, покладеної в основу виховання школяра, розвитку його особистості.

Школа як соціальний організм може стати виховним середовищем, моральна атмосфера якого зумовить її цінісні установки, якщо в її педагогічну канву буде вплетена комплексна виховна морально-етична  система. Система, яка б цементувала й актуалізувала ціннісні основи всіх компонентів шкільного життя: навчальну діяльність, перерву як продуману організацію міжурочного  простору, позаурочну та позакласну діяльність, наповнюючи її етичним змістом.

З огляду  на вищезазначене, успішне формування добродійності  школярів можливе за умов: адекватного розуміння понять «добро», «доброта», «добродійність»; послідовної гуманізації освітнього середовища школи; безперервної трансляції найвищих гуманістичних цінностей у процес навчання та виховання учнів; системної організації їхньої доброчинної діяльності на засадах емпатії, альтруїзму та самозречення; активізації рефлексивних процесів як рушійної сили морального самовдосконалення дітей у контексті особистісно орієнтованого підходу до організації виховної роботи в школі.

Дефінітивний аналіз

ключових понять

Добро (чи благо) визначається як усе те, що є морально цінним  що сприяє благополуччю людини, суспільства, людства в цілому. Тлумачний словник української мови визначає його, як усе гарне в житті людей, що відповідає їхнім інтересам, бажанням, мріям; благо або добро, корисна справа, вчинок… «У вчинку добра вирішує людина проблему творення блага без зацікавленості у вдячності. Давати благо, не сподіваючись на вдячність, - це добро. Не має корисливого добра. Але це водночас і випробування добром. Не тільки єдність давання  блага і невіддяченості  проявляється у вчинку, а й їхня суперечливість. Невдячність не проявляється без отримання блага. Невдячність заперечує добро через зацікавленість у ньому через не отримання блага й вдячності. У вчинку добра людина повинна бачити шлях до вдячності, до створення своєї моралі,» - стверджує Т. Кириленко.

Як і будь-яка моральна категорія, добро є суцільно та культурно детермінованим, тобто воно залежить від пануючих у певну епоху інтересів, культурних традицій, актуальних устремлінь і потреб тих чи інших соціально-професійних або вікових груп, існуючих типів особистості.

Доброта – чутливе, дружнє ставлення до людей; привітність, ласка, прихильність. Добротою вважають морально-ціннісну характеристику людини, що включає такі властивості; завдяки яким вона здатна творити добро. До цих властивостей, як правило, відносять чуйність, тактовність, увагу до людей, співчутливість і здатність до співпереживання, співстраждання,  щедрість, милосердя та готовність поступитися своїми інтересами заради інших, здатність до самообмеження, безкорисливість і т. ін. Наявність подібних    властивостей свідчить про можливість людини робити добро, хоча тут імовірні відхилення від очікуваного результату. Не завжди чуйна та безкорислива людина творить добро; не завжди вчинки,   що ніби є проявом доброти, розцінюється як добро іншими, включаючи й тих, на кого воно спрямовано.

    

  Не завжди чуйна та безкорислива людина  творить

  добро; не завжди вчинки, що ніби є проявом доброти,

  розцінюється як добро іншими, включаючи й тих,

  на кого воно спрямовано.

Якості особистості, що свідчать про наявність доброти, не є вродженими, але можуть бути як природними( наприклад, від природи людина - м′яка, поступлива, чуйна), так і набутими (щедрість, безкорисливість).  У конкретній ситуації демонстрація природних якостей може інтерпретуватися найближчим оточенням як прояв моральності, оскільки приносить їм благо. Однак чи правомірно таке спонтанне виявлення психічних властивості особистості вважати моральною поведінкою? Однозначно ні, тому, що моральна поведінка передбачає свідоме прагнення, потребу зробити добро іншому, переживання почуття радості за іншого, навмисне обмеження своїх потреб і інтересів заради іншого.

Моральна поведінка передбачає свідоме прагнення, потребу зробити добро іншому, переживання почуття радості за іншого, навмисне обмеження своїх потреб і інтересів заради іншого.

Добродійність – абстрактний іменник до добродійний – той,  який має на меті надавати матеріальну допомогу бідним; або який приносить користь, дає добро (образно). Підкреслимо найвагоміший момент, добродійність – це насамперед дія людини; не думка не намір, не бажання, а реальний вчинок, що сприяє благополуччю іншої ( інших, суспільства), зроблений під впливом морального мотиву, тобто безкорисливого прагнення  допомогти іншому в досягненні в досягненні якого-небуть блага. При цьому засоби, обранні для втілення моральної мети – безкорисливого сприяння благополуччю іншого ( інших, суспільства), - не повинні перекреслювати чи ставити під сумнів моральну суть вчинку. У добродійній поведінці не можна керуватися принципом « ціль виправдовує засоби». Не всяке сприяння благополуччю іншого є добродійністю в моральному розумінні, а лише те, що здійснено під впливом морального спонукання, в ім′я інтересів людей.

Добродійність – це насамперед дія людини; не думка, не намір, не бажання, а реальний вчинок, що сприяє благополуччю іншої ( інших, суспільства), зроблений під впливом морального мотиву.

Часто вчинки тих чи інших людей вражають своєю бездумністю та не виправданістю. Якщо закони виживання диктують ситуативну жорстокість щодо природи ( наприклад, рибальство та мисливство), то жодними законами природи не можна виправдати варварства інквізиції, геноциду, голокосту, фашизму, расизму, тероризму, і ін. Тому добродійний вчинок завжди високо оцінювався суспільною думкою як противага брутальності, як найвищий вияв краси та шляхетності людського роду.

Вчинковий підхід, який упродовж багатьох століть набував сили в педагогіці та психології, дозволяє глибоко психологічно аналізувати реалії та потенції морального виховання особистості. Право й обов′язок  самовизначення людини щодо світу означає стратегію і тактику вчинкових  дій на основі мотиваційного виробу.

На думку К. Юнга, вчинком рухає « колективне несвідоме» і вчинок ніби узгоджує індивідуальне й соціальне через інтеграцію свідомого та несвідомого в самій людині.

Цікавою є ідея пасіонарності, розвинута Л. Гумільовим, який вважав, що джерелом виникнення та рушійною силою розвитку етносів є накопичення « критичної маси» пасіонарних особистостей – людей, здатних на самозречення. У часи посилення ціннісного дисбалансу та зростання напруги в людських стосунках саме « пасінарії» ( до них можна віднести освітян, митців, проповідників) докладають духовних зусиль до відновлення балансу з оточуючими.

Добродійний вчинок має духовне глибоке підґрунтя й об′єднує в собі вчинок краси та вчинок добра. У цьому поєднанні зливається позитивна енергія мисленнєвих та емоційних процесів.  Саме цей своєрідний « симбіоз» думки й почуття, інтелекту й афекту ( Л. Виговський) є основою правильної стратегії морально спрямованого вчинку.

Отже, моральні категорії « добро», «доброта», « добродійність» можуть мати  і « прикладний» зміст для різних сфер суспільного буття. Тут правомірно проаналізувати розбіжності між теоретичним й емпіричним їхнім змістом у контексті завдань виховання дітей і молоді.                 

Рівні

сформованості добродійності

учнів сучасної школи

З метою з′ясування  рівнів сформованості добродійності учнів сучасної  початкової школи було проведено пілотне дослідження. Передбачалося визначення вихідного рівня зорієнтованості учнів початкових класів на добродійність і з′ясування наявності в навчально-виховному процесі початкової школи шляхів формування добродійності молодших школярів. Було використано спостереження, опитування, тестування.

Результати обробки отриманих даних засвідчили, що 63% опитаних учителів уважають необхідним моральне вдосконалення вихованців. Було визначено десять найбільш пріоритетних духовних   цінностей  для вчителів початкових класів: порядність, працьовитість, доброта, відповідальність за свої вчинки, чесність, людська гідність, милосердя, надійність, самостійність, патріотизм (цінності розміщено в ранговому порядку). 45% респондентів упевнені, що виховувати  добродійність конче необхідно.

Результати дослідження переконують у тому, що вчителі недостатньо підготовлені до методологічної рефлексії. Зокрема їм важко тлумачити моральні категорії, які вони повинні роз′яснювати вихованцям. Так,  добродійність педагоги розуміють по-різному: як гуманне ставлення до оточуючих (34%); як виконання десяти Божих заповідей ( 12%); як милосердя, уважність до ближнього (8%); як готовність завжди прийти на допомогу (4%); як спонсорство чи меценатство (3%). Поодинокі відповіді трактували це поняття як здатність і потребу робити добро від душі й отримувати від цього радість (1%). Лише один педагого виявився спроможним повно й адекватно витлумачити запропоноване поняття: « Добродійність має два корені: «добро» і «дія». Це давнє поняття: безкорислива посвята себе людям, творення милостині, віддавання десятини, моральна вершина любові до людей».

Отже, опитування вчителів дозволило з′ясувати наявність у навчально-виховному процесі початкової школи шляхів формування добродійності молодших школярів. Підтвердило припущення, що формування добродійності молодших школярів у початковій школі відбуватиметься  ефективно, якщо діти будуть включені  в систему добродійних вчинків.

Результати аналізу традиційних методів морального виховання, які найчастіше застосовуються  в педагогічній практиці, дозволяють стверджувати, що більшість з них  є методами зовнішнього впливу на особистість, оскільки не зумовлюють досягнення достатнього рівня її внутрішньої активності. Значна частина виховних методів ігнорує почуття, право на свободу, та самостійність дитини, внаслідок  чого в неї  культивується пристосовницька мораль, є розмитими ціннісні орієнтації та життєві цілі. Необхідний пошук нових методів, які повністю забезпечували б активну позицію учня. Тому спеціально організована система виховної роботи повинна включати дитину у виховну діяльність , точніше в самодіяльність. При цьому має бути досягнена  основна мета – перетворити вихованця на суб′єкт такої діяльності.

Отже, моральна норма перетворюється на відповідну моральну рису, якщо дитина її не лише глибоко зрозуміє але й освоїть на емоційно-особистісному рівні. Саме емоції наділяють цінністю певні способи поведінки. За такої умови добродійність як моральна норма стає значущою для дитини, може викликати імпульс до дії, до морального вчинку.

 

Особливості розуміння молодшими

школярами добродійності

Для формування добродійності важливою є тенденція до обґрунтування школярами своїх вчинків та оцінювання їх учнями. У межах цього вікового періоду відбуваються дуже серйозні зміни у ставленні дитини до самої себе, змінюється самосвідомість, утому числі й самооцінка. Тому саме початкова шкільна ланка покликана створити засади моральної культури.

Новоутворення, які сприяють формуванню добродійної особливості:

     -  розвиток пізнавальної сфери молодшого школяра, яка визначає               перехід до більш складних форм мислення;

     - формування нового рівня потребнісної сфери, яка дозволяє діяти не безпосередньо, а керуючись свідомо поставленими завданнями, моральними вимогами й почуттями;

     -   виникнення відносно стійких   форм поведінки та діяльності, що складають основу  формування характеру дитини, розвиток суспільної спрямованості, яка змушує шукати серед однолітків своє місце та засвоювати ті моральні вимоги, притаманні колективу ровесників.

Психологи наголошують, що в цьому віці вчинки інших і власні не лише оцінюються, усвідомлюються, але й емоційно переживаються. Формування гуманних понять супроводжується емоційними переживаннями різної інтенсивності, в результаті чого у школярів формуються гуманні якості особистості.

Молодший шкільний вік є особливим періодом, коли людина поступово переходить від ідей і вчинків, сприйнятих від дорослих, до усвідомлення власних бажань, потреб, формування власних поглядів, обґрунтування мотивів діяльності, формування переконань, генерації й усвідомлення особистої моральної позиції. Відбувається інтенсивне формування основних моральних якостей і властивостей особистості, які розвиваються в процесі активних гуманістичних стосунків. Мотивом їх виникнення є потреба в позитивних вчинках, що виражаються  у виявленні уваги до інтересів, справ,  благополуччя інших людей  у піклуванні про них.  Такі психологічні особливості, як віра в істинність того, чому вчать, довірлива виконавча слухняність, є важливими передумовами початкового навчання в школі, являють собою немов запоруку навчання й виховання.  З цими особливостями  пов′язаний процес залучення дітей до культури.

Моральні знання більшості учнів 1-2-х класів перебувають на рівні уявлень про моральні явища зі стійкою тенденцією переходу до абстрактних моральних понять. Моральні почуття молодших школярів виявляються як страх перед покоранням, нерішучість у момент  морального вибору або сорому за негідний вчинок; почуття радості, викликаний власний гарним вчинком, який відзначили дорослі.  Емоції супроводжують усі процеси формування моральної свідомості: когнітивний, комунікативний, поведінковий. Моральні  судження загалом нестійкі, ситуативні. Третьокласники та четвертокласники виявляють ознаки суджень, умотивованих вищими моральними почуттями. 

Найбільш поширеним  мотивом добродійного вчинку серед молодших школярів є почуття дружби. Аналіз отриманих даних показує, що 26,2% учнів контрольних класів і 58,5% експериментальних  готові допомогти всім. Такий важливий мотив, як допомога тим, кому це найбільш потрібно, посів останнє місце. 24,4% учнів контрольних класів і 7,7% експериментальних вважають, що допомагати тим, хто допомагає їм; тим, кому вже допомагали, - 12,9% учнів контрольних класів і 4,5% експериментальних.

Моральним школярам треба було вибрати сім якостей, якими б вони  хотіли володіти самі, і сім, які б хотіли бачити у свого друга. Порівняльний аналіз у двох наборів якостей показав, що молодші учні віддають перевагу таким цінностям, як сила, дружба, повага до старших, чесність, доброта, скромність, працьовитість, справедливість.

Далі дітям було запропоновано визначити поняття «добро». 73,1% учнів неточно, дуже загально тлумачать зміст поняття (ввічливість; повага до старших; гарне навчання («коли ми просимо радість батькам»); хороше). 12,5% - частково правильно розуміють поняття « добро». Лише 14,4%в цілому адекватно визначили зміст пропонованого поняття(світло в житті від інших добрих вчинків;те, що ми робимо добре, хороше рідним, і друзям, і чужим; це все хороше для людей).

        

Інтегрування інноваційних

виховних технологій

Учити доброті та стимулювати добродійність – означає розвивати у визначеному напрямку індивіда, формувати конкретні емоційні реакції та стани, виховувати волю. Це можливо за умови використання у виховній діяльності навчальних закладів як широко розповсюджених відомих виховних технологій ( технологія колективного творчого виховання; технологія створення  ситуації успіху; технологія ігрової діяльності; ТВВЗ-педагогіка – теорія вирішення винахідницьких задач); так і інноваційних (ЧПКМ – « Читання і письмо для розвитку критичного мислення»; методики арт-терапії; технологія опрацювання дискусійних питань та ін.).

Основний педагогічний результат ТКТВ – розвиток громадянської самосвідомості дитини та здібностей до соціальної добро творчості, активної життєвої позиції, а не позиції спостерігача, яка сьогодні активно прищеплюється. Свою роль тут відіграють засоби масової інформації, занурюючи нас у нескінченний потік подій, явищ і людських доль, вони спонукають зосереджувати увагу на аналізі телевізійної версії світу, відсторонено від подій реальної повсякденності. Психіка ж людини здатна до екстраполяції, тобто переносу шаблонів свідомості та поведінки з одних умов в інші. Стереотип байдужого реагування  поширюється на різні сфери життєдіяльності і, на жаль, призводить до зменшення  активності в області моральної поведінки. Знижується прагнення  втрутитися в ситуацію злодіяння, прояву зла,  анти гуманності; знижується здатність людини до співпереживання, до співучасті, до жалю, що завжди мало велике значення в моральному світі особистості. Жаль, співпереживання, співстраждання замінюється ефектом звикання, співучасть – ефектом присутності, активна дія – переказом події.

Сутність технології колективного творчого виховання –  в організації такого способу життя колективу, коли все ґрунтується на засадах моральності та соціальної творчості; коли між вихователями та вихованцями складаються в процесі діяльності суб′єкт-суб′єктні взаємини, в силу яких і вчитель, і учень рівною мірою почувають себе відповідальними за якісне виконання поставлених завдань; коли формування особистості відбувається в процесі творчої роботи на користь інших людей, через єдиний виховний колектив, із загальними вимогами до старших і молодших. Творчий підхід до процесу виховання  забезпечується як групою засобів дружньої виховної турботи (збудження, переконання, привчання, поваги, довіри, схвалення, « секретного договору»), співдружності старших і молодших колективів, роботи з рідними вихованців та основними виховними засобами ( колективна організаторська діяльність, колективні творчі справи, творчі ігри, творчі свята).

Якщо ти байдужий до страждань інших, ти не заслуговуєш на звання дюдини.

                                                                                                     Сааді

Реалізація життєво-практичної сторони кожної колективної творчої справи визначає реалізацію таких виховних завдань:

-        виховні гуманістичні завдання вирішуються непомітно для вихованців і відкриваються вихованцями при обговоренні  результатів колективної творчої справи, стають їхніми вимогами до себе, ціннісними установками;

-        розв′язуються в тісній єдності завдання морального, естетичного, громадянського, трудового, розумового, фізичного виховання;

-        розвиваються в єдності всі три сторони особистості: пізнавало-світоглядна ( знання, погляди, переконання, ідеали), емоційно-вольова ( почуття, прагнення, інтереси, потреби), діяльнісна ( вміння, навички, звички, здібності, риси характеру);

-        реалізуються різні функції виховної діяльності: передача вихователями готового суспільного цінного досвіду й оволодіння цим досвідом вихованцями, створення нового досвіду вихованцями разом із вихователями та під їх керівництвом;

-        відбувається об′єднання набутого досвіду з попереднім, обмін досвідом, його закріплення та нагромадження у вигляді позитивних традицій, подальший їхній розвиток;

-        у процесі колективної творчої діяльності здійснюється спрямоване виховання різних ланок: виховання та самовиховання учнів і педагогів як особистісне, так і взаємне.

Творча справа, за яку береться колектив, завжди проходить певні етапи: попередня робота колективу або колективне ціле покладання; колективне планування справи; колективна підготовка справи; проведення справи; колективний аналіз;найближча післядія.

На час вступу до школи в дитини сформовані етичні уявлення про добро та зло, права й обов′язки,  красу та потворність, неправду, віру, надію, любов, честь, відповідальність тощо. Прте ці знання епізодичні, сформовані на емоційному рівні, тому формування в молодших школярів етичних знань про моральні (добродійні) вчинки в процесі організації позакласної роботи є надзвичайно важливим.

Людина, яка робить інших щасливими, не може сама бути нещасною.

                                                                              Клод Гельвецій

Етичні знання, здобуті особистістю в процесі її життєдіяльності, виступають особливою формою засвоєння дітьми дійсності та цінного досвіду попередніх поколінь, є базою переконань, інтересів, цінних пріоритетів особистості, якими вона керується  у власних діях і вчинках. Слід відзначити високу результативність у цьому напрямку спеціально організованих етичних знань ( « уроків доброти»), з використанням стратегій  ЧПКМ і базової моделі заняття, яка є універсальною та має три етапи: актуалізація – заохочення, зацікавлення, виклик, провокація; усвідомлення – читання, розповідь, інсценування, вправа, експеримент; міркування.

Результати досліджень свідчать, що активність та інтерес школярів до позакласної діяльності етичної добродійної спрямованості, розуміння необхідності дотримуватися моральних-етичних норм і діяти відповідно до них зростає з інтегруванням в освітній процес традиційних та інноваційних технологій, наповнених новим особистісно зорієнтованим змістом відповідно до існуючих соціальних реалій.

Очікуваний результат

системної роботи

Виховання добродійності забезпечує отримання відповідно очікуваного результату, а саме:

-        набуття добродійності вихованця належної усталеності, тобто здатності проявлятися, коли виникає необхідність у ній. « Ситуативність, випадковість, непередбачуваність, - стверджує І. Бех, - уважаються ознаками недостатньої сформованості відповідної особистісної властивості»

-        забезпечення такого соціального поля дії добродійності, коли вона не обмежується найближчим оточенням ( родиною, друзами, однокласниками), а вчинково проявляється стосовно людського загалу;

-        досягнення такого рівня усвідомленості добродійності коли вона виступає безпосередньо само детермінантною вчинку, тобто безкорисливого прагнення допомогти іншому в досягненні якого-небуть блага. При цьому засоби, обранні для втілення моральної мети, не повинні перекреслювати чи ставити під сумнів моральну суть вчинку. У добродійній поведінці не можна керуватися принципом « ціль виправдовує засоби». Не будь-яке сприяння благополуччю іншого є добродійністю в моральному розумінні, але лише те, що здійснено під впливом морального спонукання, в ім′я інтересів людей;

-        домогтися, щоб рушійною силою добродійності суб′єкта було співпереживання, як переживання тих самих емоційних станів, які переживає інший, через ототожнення з ним,  спів страждання на основі психологічно нового способу, яким є механізм особистісно престижного зрівнювання та єднання.

-        Забезпечення формування духовно обдарованої особистості – « інтегральний вияв її духовних здібностей, якими є доброчинності як якості – цінності людини, що виявляються в бажанні та вмінні робити добро в реальних добродійних вчинках. Духовно обдарована особистість не просто проживає добродійне життя, а насолоджується ним.

ІГРОВІ ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ

Найефективнішими формами культурно-дозвіллєвої діяльності молодших школярів є ігрові педагогічні технології, що включають достатньо велику групу засобів організації педагогічного процесу у формі різних педагогічних ігор. На відміну від ігор взагалі педагогічна гра володіє істотною суттєвою ознакою - чітко поставлена мета і відповідний їй педагогічний результат, які можуть бути обґрунтовані, виділені в певному вигляді виді і характеризуються виховною (добродійно зорієнтованою) спрямованістю. У процесі організації та проведення педагогічних ігор реалізуються різні функції: навчальна (основне призначення педагогічних ігор навчати); розвиваюча (педагогічно керовані ігри мають сприяти, розвитку умінь та навичок вихованців); виховна (педагогічні ігри покликані реалізовувати завдання виховання дітей та формування їх ціннісних ставлень); розважальна (основна функція гри - розважати, принести задоволення, викликати інтерес, захопити); самореалізація в грі, бо гра є полігоном людської практики; ігрової терапії, подолання різних труднощів, що виникають в інших видах життєдіяльності; діагностична: виявлення відхилень від нормативної поведінки, самопізнання у процесі гри; корекційна: внесення позитивних змін у структуру особистісних показників; міжнаціональної комунікації: засвоєння єдиних для всіх людей соціально-культурних цінностей; соціалізації: включення в систему суспільних відносин, засвоєння норм людської моралі та співжиття. (О. Усова)

Педагогічні ігри поділяються:

за видом діяльності:

- спортивні естафети доброти «Хто швидше прийде на допомогу», «Силий - добрий!»;

- трудові десанти «Я простягаю руку допомоги», «Зупинимо сміттєву повінь»

- майстерні «Добрій людині буває соромно навіть перед собакою», «Бувають у житті особливі дні»;

- соціальні операції «Чужого горя не буває!»

- рейди «Серед Людей не може бути самотніх!»;

за характером педагогічного процесу:

- тренувальні акції «Збережи життя» ^проходять під девізом «Знати, щоб себе уберегти та комусь допомогти!), присвяченні правилам дорожнього руху, протипожежної безпеки, попередження травматизму, поводження з газом тощо; виховні агітаційні дійства «Буде наша ялинонька жить!», «Як же нам жити на рідній Землі, щоб зникли навіки невігласи злі»; творчі конкурси «На найзручнішу годівничку для птахів» чи «Найзручніший будиночок для птахів»; комунікативні ігри-розминки (як правило на початку заняття) «Хто у мене за спиною», «Я ніколи не...», «Хто це, що це..», діагностичні гронування «Сонячні промінчики», «Розшифруй своє ім'я», « Хто я...», «Словесний автопортрет»;

за характером ігрової методики:

- рольові ігри-присвяти «Сьогодні іменини у дружньої родини»,

- сюжетні ранкові зустрічі «Осінь золота завітала до бабусі й дідуся», «Дзвони пам'яті», «Матусю, дай ручки твої поцілую...»

- ділові ігри «Помічники Добродія», «Я відповідальний!».

- Сюди ж відносяться і театралізовані ігри.

Театральні дійства використовується не тільки як розваги для дітей, а передусім як засіб виховання високих моральних якостей та позитивних рис характеру, зокрема, добродійності - піднесення до добродійних зразків, які варті наслідуванню, вироблення власного добротворчого досвіду. Однак, зауважимо, театралізовані дійства викликають співчуття, співпереживання до героїв і потребу, бажання допомогти, заступитися, спонукають до добродійності за умов:

- якщо тематика і зміст театралізованих ігор має моральну спрямованість, містить зразки морального способу вирішення проблеми чи морально-етичні вправи, що спонукають знайти власний спосіб розв'язання ситуації;

- якщо діти засвоюють текст, ідею твору, характер персонажів та особливості їх взаємовідносин на емпатійній основі;

- якщо опосередковане і безпосереднє керівництво театралізованими іграми - це система заходів, за допомогою яких формуємо альтруїстично-гуманістичні мотиви і потреби.

ТЕАТРАЛІЗОВАНІ ІГРИ

Театралізовані ігри класифікують за способом реалізації сюжету: непредметні ігри(ігри-драматизацїі), в яких діти самі знаходяться в образі діючої особи і виконують взяту на себе роль та предметні ігри (ігри-інсценізацїі), в яких діючими особами є визначені предмети (іграшки, ляльки лялькового театру настільного, пальчикового тощо).

Гра-драматизація - це синтетичний вид діяльності учнів молодшого шкільного віку, який забезпечує розвиток емоцій (виразно інтонують, пробують відповідно рухатись, використовують свою міміку та жести), розвивають вміння створювати ігрове середовище, добираючи необхідні атрибути. Драматизація відбувається на основі особистих дій виконавців ролей, герої твору постають перед ними у різних ситуаціях та емоційних станах, а тому важливим є уміння виділяти характерні якості персонажів, їхній стан (зображають лисицю хитрою, зайця - боязким, вовка - злим, легко Дітей приваблює можливість зображувати в іграх людей - сміливих, мужніх і відважних, сильних і добрих. Окремі персонажі літературних творів починають з'являтись вже в самостійних іграх дітей молодших груп.

В процесі організації комплексної виховної системи використовую: ігри-драматизації , які поділяються за способами зображення: драматизації з пальчиками; драматизація як гра самої дитини; імпровізація за даною чи обраною темою (за допомогою висловів, міміки, пантоміми) - «Я виступаю від імені..», «Якби я був...», з метою показати взірці добродійності (витоки вчинків, які «пов'язані з перетворенням слова на справу, яка поступово стає добродійною»: вчинок- служіння, вчинку-відданості, вчинку-вірності, вчинку-вдячності, вчинку-чуйності, вчинку-розради, вчинку-милосердя («Казка про доброго мурашку»), вчинку- благородства, вчинку-щирості, вчинку-примирення, вчинку-дружби («Казка ковток океану», вчинку-шанування, спонукою якого є особливий тип мотивації: «Я дію заради тебе»)

Ш ігри-інсценізації - це всі види театрів, в яких дитина не є дійовою особою, вона створює сцени, веде ролі іграшкового персонажу, діє за нього: настільні театралізовані ігри (театр іграшок - використовуються іграшки фабричні і саморобки, з природного і будь-якого іншого матеріалу; театр картинок - двосторонні картинки персонажів і декорацій, стійкі опори), стендові театралізовані ігри (тіньовий театр - екран з напівпрозорого паперу, виразно вирізані чорні плоскі персонажі чи пальці рук і яскраве джерело світла за ними, завдяки якому персонажі відтіняються на екрані; пальчиковий театр - це ігри-розваги, ігри-потіхи, казки, різні інсценівки, які супроводжуються показом ляльок, що одягаються на пальці і діють за персонажа, зображення якого на руці, проговорюючи текст, переміщуючись за ширмою; ляльковий театр - петрушок, маріонеток, естрадної ляльки - переносять дітей у чарівний, реальний і фантастичний світ, де герої вистави стрибають, говорять, виконують різні рухи, що викликає жваву реакцію, яскраве емоційне ставлення до дійових осіб і прагнення стати безпосереднім учасником подій.)

Алгоритм підготовки та проведення гри:

 Пропедевтичний рівень - актуалізація Вводжу в добротворчу діяльність - заохочення, зацікавлення, виклик, провокація з метою: встановити рівень власного знання змісту теми гри, до якого можна додати щось нове; виявлення поверховості, неточності, хибності розуміння теми; активізувати моральні знання учнів, щодо розв'язання завдання; мотивувати, спрямувати на вивчення, дослідження проблеми та способів вирішення, допомогти дітям вдивитися,

прислухатися, зрозуміти інших людей, вміти відгукнутися на їхні проблеми, надати звичним повсякденним ситуаціям гуманістичного забарвлення.

Досягнути цього можна використанням відповідного методичного інструментарію. Наприклад, при опрацюванні сценарію використовую виховний прийом: «Емпатійного розуміння» - створюю емоційну ситуацію «Уявіть собі...» - це проходження емпатійного процесу емоційного розуміння іншої людини: 1) етап - емоційна ідентифікація (ототожнення себе з іншою людиною, використовуючи вміння поставити себе на місце іншого з метою взяти до уваги лінію поведінки іншої людини) - дати точні висновки відносно відчуттів іншої людини; 2) етап емпатійної експресії ^співставлення з моральними знаннями про моральні норми, дії у стосунках з іншими людьми, це своєрідний орієнтир міжособистісних стосунків й позитивна спрямованість емпатійного процесу) - виразити свої думки з приводу переживань іншого; 3) етап емпатійноі комунікації (стійка позитивна спрямованість на іншу людину, коли допомога іншим відбувається навіть на шкоду власним інтересам) - спілкуватися в діалогічному ключі взаєморозуміння.

Створення морально-емоційної ситуації, з метою розвитку емпатії (здібностей: емоційно реагувати і відгукуватися на переживання іншого; розпізнавати емоційні стани іншого і як би переносити себе в його думки, відчуття і дії; давати адекватну емпатійну відповідь як вербального, так і невербального типу на переживання іншого) - це процес формування етичних мотивів, що діють мимоволі, мотивацій на користь іншого. Систематично повторюване співпереживання, співчуття та взаєморозуміння перетворюється в моральні імперативи, що стають рушійними силами поведінки та діяльності, що безпосередньо веде до збільшення кількості дітей, які мають альтруїстичну емоційну спрямованість, гуманні мотиви добродійності.

Формувальний рівень - усвідомлення (сама гра).  Дивуюся (емоційно- чуттєвий компонент) - вправляння, репетиції з метою ознайомити зі змістом гри та відпрацювати сценічні рухи, мають забезпечити активну позицію й відчуття власної значущості; переконаність в успішному оволодінні тим або іншим видом діяльності; упевнитись в доброзичливому ставленні до себе і до інших; виробити та перевірити власне аргументоване розуміння теми дійства;

Емоційний комплекс впливу на вихованця: «Молодчина! Будь таким і далі!» (Кожен крок оволодіння вихованцем певною моральною цінністю фіксую похвалою).

Організаційний прийом: «Комфортна атмосфера» (створити в класі атмосферу, оптимізму й віри у власні сили, де розмаїтість і несхожість один на одного цінуються й шануються; в доброзичливому ставленні до себе і до інших; в оформленні приміщення використані різноманітні атрибути; в тому, що сценарій дійства має містити блоки- сюжети, аби була можливість провести репетиції з окремими групами дітей, щоб не спровокувати негативну поведінку на основі дитячої грайливості, а також зберегти інтригу дійства для всіх учасників (свято не заради свята!)

Коригувальний рівень - рефлексія (після гри) Морально заохочую - найкритичніший етап з метою: виявити розмаїття думок щодо розуміння теми гри; перевірити власне розуміння того, що досліджували; вибрати правильні, морально-цінні знання з теми; перетворити нові знання на власні; виробити правило добродійної поведінки в реальному житті.

Організаційний прийом: «Поштові голуби або без образ!» (висловлювання критичних зауважень без образ особистості, пам'ятаючи, що критика подібна до поштових голубів, які завжди повертаються додому (Д.Карнеги); найдоброзичливішим - наліпки «Голуб миру»).

Висновки

Сьогоднішні новітні технології вимагають будувати роботу так, щоб дитина знаходила задоволення від навчання, зростала з дня в день.

Наше завдання – «не загубити» дитини, дати кожній можливість розкрити все краще, закладене природою, сім′єю, школою. Для цього вчитель повинен знати, чим живиться, дитяча думка, щиро цікавитися кожним учнем.

   Маємо пам′ятати, що до кожної дитини, треба виявляти чуйність, щирість, не виділяти надмірною увагою обдарованих і не принижувати слабших. Правильно організована робота допоможе кожному учневі відчути себе здібним, цікавим.

    Від природи малюки  дуже допитливі, тому вчитель повинен будувати роботу так , щоб їхня природна допитливість не зникала, а з кожним роком посилювалась, зростало бажання більше знати, ставати кращим.

    В контексті нашого дослідження є необхідність дати молодшим школярам адекватне розуміння понять « добро», « доброта», « добродійність»; показати (пізнати) різні форми доброти й добродійності, характерні для представників конкретних національних (традицій, звичаїв) соціально-професійних і вікових групи, особливості прояву доброти до батьків, родичів, знайомих, товаришів, інвалідів, людей похилого віку та тварин.

   Зазначимо, що дотримання необхідних педагогічних умов, врахування всіх аспектів впровадження комплексної виховної системи та поетапної методики  виховання створює таке виховне та освітньо-розвивальне середовище, у взаємодії з яким у вихованця формується здатність до добродійності, створюються ті природні оптимальні умови, за яких учень з об′єкта виховання перетворюється на суб′єкт індивідуального морального розвитку на основі збереження (а при потребі й відтворення) фізичного, психічного, соціального здоров′я вихованця.

Рекомендації:

1.   Забезпечувати  формування духовно обдарованої особистості за допомогою оновлених методологічних підходів.

2. Використовувати ігрові педагогічні технології у вихованні добродійності як засіб розвитку визоких моральних якостей та позитивних рис характеру.

3. Створювати морально – емоційні ситуації з метою розвитку емпатії (співчуття ближньому) шляхом театралізованих ігор.

                           ДОДАТКИ

Додаток 1

Виховний захід

« Твори добро»

Мета: вчити дітей доброті, сприяти через ігри виявленню в них позитивних якостей характеру, розвивати вміння спілкуватися, створювати психологічний  комфорт навколо себе, дарувати людям радість спілкування, цінувати дружбу, викликати бажання бути добрим, ввічливим, вдячним, милосердним, виховувати морально-етичні норми життя.

              

Хід заходу

1.                Привітання

1-й учень

Доброго ранку! Доброго дня!

Доброго вчора, сьогодні, щодня.

Хай не псується годинник на вежі,

Хай буде все на землі, як належить.

2-й учень

Сонце – як сонце, літо – як літо,

Дощик – як дощик, діти – як діти.

Кожному домі щастя бажаю:

Маку – цвітіння, житу врожаю.

3-й учень

Небові – миру, голубу – неба,

Кожній дитині – всього, що треба.

Хай усміхаються діти щодня!

Учні(разом)

Доброго ранку! Доброго дня!

Учитель

Сказав мудрець: живи, добро звершай,

Та нагород за це не вимагай,

Лише в добро й у вищу правду віра

 Людину відрізняє від мавпи і від звіра.

Хай оживає істина стара:

Людина починається з добра!

                                                  (Л. Забашта)

2. Дидактичні ігри

1. « Що в мене хорошого, або чим я зігріваю людей»

Діти називають гарні риси характеру, їм притаманні.

2. « Що в тебе хорошого»

Діти називають риси характеру, притаманні іншим.

3. « Засвітило сонечко для всіх»

На дошці сонечко, закрите хмаринками, діти, знімаючи їх, називають погані риси, притаманні їм та іншим.

4. « Словник чемної людини»

На промінчиках сонечка записують ввічливі слова.

5. « Містечко вихованих людей»

Виправлення речень з помилками.

-        Проходити на своє місце в кінотеатрі треба спиною до тих, хто сидить.

-        Чемний хлопчик завжди смикає дівчаток за коси.

-        Ввічливі діти ніколи не поступаються місцем старшим.

-        Виховані діти обгортку від цукерки викидають на тротуар.

-        Усі діти переходять вулицю на червоне світло світлофора.

-        Вихованні хлопчики  завжди лазять по деревах.

-        Дівчатка витирають руки об сукню.

Запам'ятайте: щоб люди вас поважали, слухали, дотримуйтесь золотого правила: « Ставитися до людей треба так, як би ви хотіли, щоб ставилися до вас».

3. Фізкультхвилинка

Треба дружно привітатись: « Добрий день».

Дружно, голосно сказати: « Добрий день».

Вліво вправо поверніться,

Туди-сюди  посміхніться:

« Добрий день, добрий день, добрий день».

1.     Поради для хлопчиків і дівчаток

Шапокляк. Ось вам поради, якими можна скористатися в Країні ввічливості та доброти:

-        ніколи не мийте руки, шию, вуха, обличчя.

      Вони знову стануть брудними;

-        навіщо марно витрачати свій час? Стригтися теж не обов'язково зав'язувати шнурки на черевиках, банти на косах, бо вони протягом дня порозв'язуються.

Вам сподобалися ці поради? Хіба можна ними скористатися? Не бажаєте таких порад? Ну тоді слухайте ось такі:

-        якщо товариш запросив тебе на день народження, залиш подарунок удома. Він і тоді самому згодиться. Ні з ким у гостях не розмовляй, тільки вибирай, що смачніше, і їж;

-        дівчаткам завжди треба ставити підніжки,  показувати язика, лупцювати;

-        якщо твій товариш упав,  покажи на нього пальцем, смійся голосно, щоб він бачив, що ти не засмучуєшся.

Учитель. Ці поради справді хуліганські, нам із Шапокляк не по дорозі. Діти, треба довести, що ми їй не друзі, та навчити справжніх правил поведінки. Давайте хором прочитаємо написані правила.

-        Не поспішай першим сісти за стіл.

-        Не розмовляй під час їжі.

-        Не перебивай того, хто говорить.

-        Не показуй пальцями на інших.

-        Не забудь зняти шапку, коли заходиш у приміщення.

-        Поступайся місцем людям похилого віку.

-        Не забудь вибачитися, якщо ти когось штовхнув.

Звучить пісня Чебурашки.

4-й учень

         Поради для хлопчиків

Для хлопців завжди дуже радий

 Я дати ось такі поради:

Увагу щоб звернуть на себе,

Як слід навчитися нам треба:

Не смикати дівчат за коси,

Робити все, що вони просять,

Не будь хвальком і задавакою,

Не змушуй меншого заплакати.

Коли враховуєш оці поради,

Вона дружити з тобою рада.

5-й учень

       Поради для дівчат

У дівчат свої секрети

Слід їм знати ці куплети.

Чисті руки, одяг, щічки,

В косах гарні білі стрічки.

Все важливе для дівчаток,

З голови до самих п'яток.

Та віддавна й дотепер

Цінять правильні манери.

А грубити, з кимось битись

Для дівчаток не годиться.

Найбільше хлопці не люблять ябед, плакс і злих.

Будеш все це пам'ятати –

Зможеш гарним другом стати.

Пісня «Дружба». Учні виконують з рухами.

5. « Скринька народної мудрості»

Учитель. Тепер, діти, залежить від вас, чи дозволить він вам рухатись далі. Червоний колір – « забороняю», зелений – «дозволяю».

       У вас на столі лежать сигнальні картки червоного та зеленого кольорів. Я зачитаю репліки, а ви повинні сказати: де правильно вчиняють діти, а де – ні. Якщо правильно – зелений, неправильно – червоний.

1. « Дайте мені хлібину», - звертається хлопчик у магазині до продавця. (Червона)

2. « Вибачте, будь ласка, я штовхнула вас не навмисне», - каже дівчинка в автобусі. (Зелена)

3. « Покличте до телефону Марину».(Червона)

4. « Я трохи порвала цю книжку, підклейте її самі», - сказала дівчинка бібліотекареві.(Червона)

5. « Люба бабусю! Я із задоволенням вам допоможу!»(Зелена)

     Молодці! Ви добре впоралися із завданням. Семафор показує зелене світло, і ми вирушаємо далі.

7.                « У гостях у Королеви чистоти»

Королева чистоти. Я люблю в усьому порядок, охайність. Цікаво, а чи всі ви привчені до порядку, чи знаєте, як тримати свої речі чистими, як себе потрібно поводити?

                                       Гра « Так чи ні»

                            ( потрібно сказати «так» чи «ні» )

-        Перед  їжею треба помити руки.

-        Вранці я не вмиваюся.

-        Мої черевики чистить мама.

-        Вранці швидко складаю ліжко.

-        Завжди обгортаю підручники.

-         Постійно відриваю ґудзики.

-        Завжди забуваю причесатися.

-        Мої іграшки завжди складені.

-        Я завжди човгаю ногами.

-        Постійно чищу зуби.

 

   Добре молодці! Ви гарно слідкуєте за своїми речами. Тепер ваш портфель не схожий на той, про який говориться у віршику.

         Супроводжується показом портфеля.

Нумо, гляньмо, що у ньому,

Поки йде завзята гра,

Бо ж портфель – усім відомо –

Є обличчя школяра!

Ось книжки.

 Та що це з вами?

Чом вони у плямах синіх,

Пошматовані, брудні?

Страшно глянути на них!

Подивіться на сторінку –

Не сторінка, а картинка,

Помальована така!

А обкладинка ну горе!

Ніби побувала вчора

В людожерливих руках!

Що можна сказати про власника такого портфеля? Подумайте, чи все гаразд у ваших портфелях? Чи не нагадує хтось із вас власника цього портфеля?

8.                Поетична хвилинка

6-й учень

У добрість вірю. Птахом доліта…

Хай здалеку, а мчить на допомогу.

Я знаю: править світом доброта.

В лелечу мудрість вірю довгоногу.

В привітне слово.

В добродійство злив.

В трудівника, що осяває обрії.

Не говоріть: «Він до роботи злий».

Який він злий? Він до роботи добрий.

                                            ( А. Бортняк)

 

9.                Підсумок заходу

Учитель. Турботливе та поважне ставлення до людини, її доброта завжди приносять радість оточуючим. І навпаки, грубість, байдужість до самопочуття людини, її долі засуджується дорослими і однолітками.

        Будьте добрими, говоріть добрі слова один одному, робіть добрі справи, і добро буде завжди у вашому серці.

Додаток 2  

Ділова гра

« Виховувати доброту»

Учитель. У мене до вас прохання, будь ласка, очі на хвилинку, посміхніться ( обов’язково від душі), розслабтеся і скажіть подумки: « Мені добре! Мені добре!»

     Ми знаємо, як від добрих слів виникає прекрасне людське почуття – доброта. Я дивилася на ваші усміхнені  обличчя й помітила, що в класі стало світліше. Це, напевно тому, що зібралися тут добрі, щирі люди. Адже доброта – це сонце, яке зігріває душу людини. Давайте всі разом прочитаємо слова М. Пришвіна: « Все хороше в природі – від сонця, а все найкраще в житті – від людини». Отже, розмова буде про доброту. Обговоримо такі питання: « Що таке доброта?»; «Що значить ,, добра людина ,,»?

              Після обговорення питань у групах їх діти узагальнюють і висловлюють думки.

      Ось так пояснює поняття « доброта» тлумачний словник С.Ожегова: « Доброта – це чуйність, душевна приязнь до людей, прагнення робити добро іншим».

              Зачитуються уривки з дитячих робіт.

    Діти правильно розуміють, що таке доброта, але не завжди, на жаль, їхні вчинки бувають добрими. І наше завдання полягає в тому, щоб виховувати в них з раннього дитинства  потребу робити добрі вчинки. Обговоримо в групах питання: «Що означає слово ,, добрий ,,»?, «Як ви розумієте вираз: « Добро має бути з кулаками».

   Обговорення в групах

    Отже, добро має бути з кулаками. Іншими словами, це можна висловити так: добро має бути діяльним, сильним. Доброта – ознака сили, а не слабкості. Сильна людина проявляє великодушність, вона по-справжньому добра. А слабка людина буває доброю тільки на словах і бездіяльною у вчинках. А як ви розумієте сенс прислів’я « За добро добром платять»?

     Дійсно, за добро, яке тобі зробили, хочеться платити тим же. А тепер, будь ласка, подумайте: як навчити людину відчувати та розуміти іншу людину?

   Обговорення в групах, висловлення думок.

     У вихованні доброти пріоритет за родиною. Людина починається з дитинства.  У школу приходять різні діти: егоїстичні, розпещені, себелюбні, а також відкриті, прості, які люблять усе живе. Перші шкільні роки можуть багато що змінити в маленькій людині, яка, наче соняшник, повертається до доброти, як до сонця. І це добро обов’язково має йти від педагога, вчителя, вихователя. Якщо дитина відчуває в вихователя доброго, справедливого, доброзичливого наставника, то вона відкривається. Але не слід перекладати всю відповідальність за виховання дитини на плечі вихователя, адже батьки залишаються поряд, і саме їм маленька дитина довіряє більш за всіх.

     Усі прагнуть стати друзями природи, охороняти її. Усі розуміють, що природу треба берегти. Але іноді ми, дорослі, чинимо інакше. Приміром, на очах у дітей, не замислюючись, кидаємо в море поліетиленовий пакет, а потім з’ясовується, що його проковтнула, прийнявши за медузу, морська черепаха, яка жила 300 років і за хвилину загинула від  людської байдужості.

Дбайливе ставлення до всього живого ми називаємо гуманним, тобто людяним, людським. Який же висновок? Дитину треба вчити  жаліти кожну ромашку, горобця, жука, вужа, кущ, струмок. І, зрозуміло, не менш дбайливо треба ставитися до людини.

      Якщо ми будемо уважні до будь-якої людини, з якою вступаємо в стосунки: чи то випадковий попутник або хтось із близьких людей – це і буде проявом доброти. Будь-яка людина вразлива, потребує поваги й уваги, і ми не можемо ні за що ні про що завдати їй незручності, неприємності, а тим більше горя, жорстокої образи та рани.

     Це стосується й дітей. Дорослий, пам’ятай: спробуй не наступати, а поступатися. Не захопити, а віддати. Не кулак показати, а простягнути долоню. Не сховати, а поділитися. Не кричати, а вислухати. Не розірвати, а склеїти. Спробуй – і ти побачиш, якими теплими, радісними, спокійними стануть твої стосунки з оточуючими людьми, яке дивне почуття зігріє серце. Намагайся заради себе самого не завдавати шкоди іншій людині.

     Існує три поняття доброти. Найменша доброта – пасивна. Людина не вдарить слабкого, не зачепить самолюбства легко вразливого. Але пройде повз зло, не поспішить зробити добро. Буває доброта активна, коли людина робить добрі справи, але теж проходить повз зло. Може, вона зробила добро іншим для своєї вигоди? І, нарешті, доброта творча. Це найцінніше, що може бути в людині. Така доброта вибирає собі господаря – людину з почуттям загостреної гідності, яка захистить слабкого, допоможе в біді, по-справжньому відчує несправедливість, приниження однієї людини іншою та здатна боротися зі злом.

             Ситуація №1

-        Моя донька ходить у музичну школу і на фігурне катання. Вдома я її позбавляю від усіх турбот. А тут їй, бачте, треба сходити до подруги, пояснити завдання…

Ситуація №2

 На очах у батьків, які зустрічають дітей зі школи,

першокласник вдарив портфелем дівчинку.

-        Ти що робиш !? – обурено крикнула мати хлопчика.

-        Хіба можна так, хлопчику! – почулося з усіх боків.

-        А хай не плюється на перервах! – із щирою переконаністю в правоті скоєного  відповів той.

-        Бачте? – надихнувшись поясненням сина, жінка звернулася вже до людей. – Він захищався. Але портфель все ж берегти треба. Адже рік тільки почався.

Ми зараз чимало говорили, сперечалися, міркували про виховання в дітях доброти. А тепер спробуємо узагальнити наші думки.

                           Пам’ятка для учнів

1. Спілкування – суть життя людини. Якщо ми хочемо бачити

   наших дітей добрими, треба доставляти дитині радість спілкування з нами. Це радість спільного пізнання, спільної праці, спільної гри, спільного відпочинку.

2. Доброта починається з любові до людей (перш за все до  найближчих) і до природи. Будемо розвивати в дітей почуття любові до всього живого.

3. Навчимо дітей ненавидіти зло й байдужість.

4. Як можна більше любові до дитини, як можна більше вимогливості до неї.

5. Давайте робити добрі, хороші вчинки, діти вчаться доброті в

   в нас .

6. Навчимося володіти собою. Витримка! Витримка!

    Витримка!

Людина починається з добра,

Із ласки і великої любові,

Із батьківської хати і двора,

З поваги, що звучить у кожнім слові.

                                                 Л.  Забашта

Доповненням до нашої пам’ятки можуть бути такі правила, принципи, заповіді розумного виховання, сформульовані А. Толстим.

1.                Ніколи не виховуйте в поганому настрої.

2.                Ясно визначте, що ви хочете від дитини (і поясніть це їй), а також дізнайтеся, що вона думає з цього приводу.

3.                Надайте дитині самостійність, не контролюйте кожен її крок.

4.                Не підказуйте готового рішення, а підказуйте можливі        

шляхи до нього та розбирайте з дитиною її правильні  та помилкові шляхи до мети.

5.                Вкажіть дитині на допущену помилку та  постарайтеся,

щоб вона усвідомила її.

6.                Виховання – це послідовність цілей.

7.                Вихователь повинен бути твердим , але добрим.

Додаток 3

Година спілкування

"Душі людської доброти"

Тема: Душі людської доброти

Мета: формувати моральні основи дитячої особистості засоба­ми слова; сприяти вихованню доброї, чуйної, лагідної людини; роз­вивати культуру мовлення, спілкування і поведінки учнів; вихову­вати потребу в самовдосконаленні та самовихованні.

Обладнання: грамзапис пісні Теодора Кукурудзи «Світ не без доб­рих людей»; «Дерево мудрості» (на гілках якого висять написи муд­рих висловів: «Добре ім'я краще від багатства», «Нічого так дешево не дається і так дорого не цінується, як ввічливість», «Хто людям добра бажає, той і собі має», «Життя дано людині на добрі справи», «Світ не без добрих людей», «Усе добре пам'ятай, а зла уникай», «Посієш учинок, виросте звичка», «За добро добром платять», «З добром дружись, а лихих — стережись»); словник; гра «Виправ по­милку»; роздатковий матеріал «Правила доброго чарівника».

Учитель. Діти, перш ніж розпочати наше заняття, привітаймо­ся з нашими гостями. Привітно всміхнувшись,  ми побажали одне одному доброго дня.

Як ви думаєте, від чого так повіяло теплом? Від чого на крапли­ну сонця, на краплину щастя збільшилось у світі? Від чого на крап­лину радіснішим стало наше життя? — Так, навіть від одного доб­рого слова стає краще й тепліше на душі.

А чи завжди ми буваємо добрими одне до одного?.. Один муд­рець сказав, що людина — це її вчинки. Усе своє життя люди пізна­ють, що таке добро і зло, гарно і погано... Але шлях до доброти непростий і не завжди легкий, тому треба вчитися доброти, учити­ся бути уважним до людей, берегти і дбати одне про одного.

Сьогодні ми спробуємо зробити ще декілька кроків на шляху доброти. А в помічники я пропоную взяти: мислення, увагу до сло­ва, творчість і фантазію. Ми вчитимемося спостерігати, згадувати, думати, творити, відчувати, робити висновки.

...Здавна на Землі цінувалося праведне життя — життя чес­не, щире і правдиве. Завжди користувалися повагою люди, го­тові прийти на допомогу, добрі, привітні, ввічливі, тактовні, вдячні, чесні, терпимі, щедрі. Дуже важливо вміти втриматися від шкідливих звичок, учинків та лихих намірів. Очевидно, ви знаєте, що за свої вчинки треба відповідати перед Богом, людь­ми, своєю совістю. Зло завжди буде покарано... Але як учинити щодо людей, які нас образили? Відповісти образою на образу? Помститися?

Зло породжує тільки зло... Кращим за помсту є прощення. Тому треба вчитися перемагати свій гнів, бути поблажливим, терпимим до ворогів і не брати прикладу з тих, хто вас зневажає чи кривдить. Здатність людини прощати ближньому зло, не мститися йому, утримуватися від сварки — свідчить про силу та красу людської душі.

З давніх-давен стосунки між людьми, взаємопідтримка, мило­сердя були основою життя, і про це народ висловлювався в усній народній творчості. Вашим домашнім завданням було відшукати й підготувати прислів'я та приказки про добро і зло.

Учні. Добро довго пам'ятається; Хто людям добра бажає, той і собі має; Не одежа красить людину, а добрі діла; Зла людина зліша вовка; Робиш добро — не кайся, робиш зло — зла і сподівайся; Злі язики страшніші зброї; Поведінка — це дзеркало, у якому кожен показує своє обличчя.

Учитель. Я вам нагадаю ще таке народне прислів'я: «Мудра людина не завдасть образи, а мужня — не стерпить її». Як ви його розумієте? Тобто розумна людина ніколи нікого не зневажатиме та зверхньо не ставитиметься до інших.

Тож розважимося і пограємо у гру «Виправ помилку». Ви маєте знайти початок прислів'я у правій колонці, а його закінчення — у лівій.

Добре слово і           безмежна.

Вітер рушить гори,   мороз зігріє.

Сила слова                що дощ у посуху.

Тепле слово і в         залізні ворота відкриває.

Добре слово людині а зле руйнує.

Добро слово дім побудує      яким відкривають серця.

Слово — ключ,        а слово — дружбу.

Мале зле слово         велику образу творить.

А зараз, діти, давайте поміркуємо вголос. Які якості людської поведінки ви б віднесли до доброти?

(Чесність, вдячність, щедрість, привітність, працелюбність, тер­пимість, милосердя.)

Чи можна прожити без доброти? Чому?

(Без доброти люди були б злі; жорстокі, байдужі, було б важко так жити.)

Що означає бути добрим?

(Це вміти бачити, відчувати того, хто потребує нашої допомоги, наших добрих слів і вчинків. Треба вчитися не бути байдужим, твори­ти добро.)

Кого в нашому класі можна назвати добрим?

На що, на вашу думку, схожа доброта? Мені здається, що на усмішку матусі, а вам?

Пригадайте якийсь випадок із вашого життя чи життя товаришів, пов'язаний із людською добротою, який вам особливо запам'ятався.

(Учні розповідають.)

Учитель. Діти! А чи знаєте ви, що слово — це справжнє диво. Воно може бути другом, а може бути ворогом. Словом можна по­тішити, підбадьорити, підняти зі зневіри людину, а можна образи­ти, завдати смутку, поранити і навіть убити. Ось як образно і вдало висловлюється про слово великий педагог, письменник В.Сухомлинський: «Слово — найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розпеченим залізом, і брудом. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактов­не — приносить біду. Словом можна вбити і оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу і безнадію й одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати усмішку і сльозу, породити віру в людину і заронити зневіру, надихнути на працю і скувати сили душі... Зле, невдале, нетактовне, просто кажучи, нерозумне слово може образити, приголомшити людину».

(Зауваження слід давати дуже обережно, тактовно, щоб людина не образилася (обов'язково наодинці, а не при сторонніх). Зауваження слід робити лише стосовно поганих звичок, рис характеру, які людина може виправити, і в жодному разі щодо вад її зовнішності.)

Діти, а чи знаєте ви, що кожен із вас може бути добрим чарів­ником? І для цього зовсім не потрібна чарівна паличка. Бо чарів­ник — це добра людина, яка дарує радість іншим. І я вам можу підказати правила для чарівника.

1. Правила доброти.

Подивися навколо — хто потребує поради, доброго слова, співчуття, допомоги.

Постав себе на місце іншого. Зрозумій і виконай його бажання. Прощай помилки іншим. Принеси іншому радість.

2.     Правила чесності.

Сказав — зробив.

Помилився — визнай.

Забув — попроси пробачення.

Говори те, що думаєш.

Не впевнений — не обіцяй.

Не можеш сказати правду — поясни, чому.

Не видавай чужу таємницю.

3.   Правила ввічливості.

Ввічливість — це вміння поводитися так, щоб іншим було приємно, затишно з тобою.

Будь завжди привітним: вітайся при зустрічі, дякуй за допо­могу, відходячи — попрощайся.

Не примушуй за тебе хвилюватися. Ідеш — скажи, куди йдеш та о котрій годині повернешся.

Не капризуй і не бурчи. Твоє капризування може зіпсувати настрій іншим.

Підступне зло на Землі, але невтомні й непереможні сили добра. А починається боротьба зі злом найперше з подолання у собі таких простих, звичайних, загальнолюдських вад, як заздрість, лінощі, байдужість, нечесність, хитрість, лукавство. Пам'ятайте! Щоб люди поважали вас, приязно ставилися до вас, завжди дотримуйтеся золотого правила вихованості:«Ставтеся до людей так, як би ви хотіли, щоб люди ставилися до вас!»

Діти, ще раз повторимо і запам'ятаємо прислів'я і приказки про добро.

(Учні знімають і зачитують написи з «Дерева мудрості». Лунає пісня Теодора Кукурудзи «Світ не без добрих людей», діти підспіву­ють.)

Хай мудрість та доброта стане вам девізом у житті!

Використана література:

1.           Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання / І.Д. Бех. – К., 1998р.

2.           Бех І.Д. Виховання особистості: Сходження до духовності: наук. видання / І.Д. Бех. – К. : Либідь, 2006р.

3.           Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском воздасте /Л. И. Божович. – М. : Просвещение, 1996г.

4.           Бойко В.В. Доброта в нас и вокруг нас / В.В. Бойко. – М.: Знание, 1988г.

5.           Кириленко Т.С. Вчинок добра // Основи психології / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – К.: Либідь, 2006р.

6.           Малахов В.А. Етика / В.А. Малахов. – К.: Либідь, 1996р.

7.           Мур Дж. З. Принципы етики / Мур Дж. З. – М., 1965г.

8.           Національна доктрина розвитку освіти //  Освіта. – 2002р. - № 26. – 24 квітня. – С. 5.

9.           Олексик О.М. Педагогіка духовного потенціалу особистості: сфера музичного мистецтва / О.М. Олексик, М.М. Ткач. – К.: Знання України, 2004р.

10. Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка / М.Г. Стельмахович. – К.,1996р.

11. Тлумачний словник сучасної української мови (170 000 сл. ). -  Петрун Ірпінь, 2004р.

 12. Лейтес Н.С. Как воспитывает процесс обучение ? / Н.С. Лейтес. – М.: Знание, 1982г.

13. Деркач О.О. Педагогіка творчості: арт-терапія на допомогу вчителю, соціальному педагогу, практичному психологу: навчально-методичний посібник  / О.О.Деркач. – Вінниця :  ВДПУ, 2006р. – 60с.

14. Джола Д.Н. Теорія і методика  естетичного виховання школярів : навчально-методичний посібник  / Д.Н.Джола, А.Б. Щербо. – К.: ІЗМН, 1998р. – 392с.

15.  Кобзар Б.С. Особистість і її ставлення  / Б.С. Кобзар, М.Г. Тачинов. – К.: Молодь, 1990р. – 188с.

16. Критеріїї моральної вихованості молодших школярів. Книга для вчителів / За ред. Беха І., Максименка С. – К. : Радянська  школа, 1989р. – 96с.

17. Освітні технології / За заг. ред. О.М. Пєхоти. – К. : А.С.К., 2001р. – 256с.

18. Підготовка майбутнього вчителя до впровадження педагогічних  технологій : навчальний посібник / За ред. І.А. Зязуна, О.М. Пєхоти. – К. : АСК., 2003р. – 240с.

19. Сорока Г.І.  Сучасні виховні системи та технології : навчально-методичний посібник  / Г.І. Сорока. – Х. : Ранок, 2002р.

20. Сухомлинський В.О. Вибрані твори : в 5 т. / В.О. Сухомлинський. – К. : Рад. школа, 1976р. – Т. 1. – 654с.

21.Шмаков С.А. Игры учащихся – феномен культуры / С.А. Шмаров. – М. : Новая школа, 1994г. – 240с.